Болячі спогади

… Сталіна особисто займалася пошуками сина, їздила на окуповану територію і була присутня на ексгумації. Вона зробила неможливе: домоглася, щоб Стьопу шукали по обидві сторони війни, і все-таки дізналася імена тих, хто знущався над ним і потім убив …

8 листопада 2014 року жителі Краматорська Сталіна і Віктор Чубенко поховали свого молодшого сина Степана. Його, 16-річного голкіпера місцевої футбольної команди «Авангард», російські бойовики батальйону «Керч» так званої «ДНР» жорстоко вбили ще в липні, але тіло хлопця знайшли тільки восени.

 

Сталіна особисто займалася пошуками сина, їздила на окуповану територію і була присутня на ексгумації. Вона зробила неможливе: домоглася, щоб Стьопу шукали по обидві сторони війни, і все-таки дізналася імена тих, хто знущався над ним і потім убив.

На цю тему: Ужас и смерть в "Изоляции”. Как пытают людей в подвалах Донецка

 

Сталіна Чубенко на своїй сторінці у Фейсбук пише:

Про один з останніх днів життя нашого сина написала жіночка, яка одна-єдина зі всієї Горбачово-Михайлівки відгукнулася на наші оголошення про допомогу в пошуках Стьопи. Я до кінця життя буду молитися за цю Людину та ії родину, бо знаю, як небезпечно було вступитися за підлітка, в якому всі навкруги бачили ворога.

Кров Стьопи на руках не тільки трьох вбивць, але і на тих, хто його катував, хто був свідком і нічого не зробив, щоб злочин не здійснився, хто озброїв цю мерзоту, хто зрадив свою Батьківщину, хто допоміг уникнути покарання, кто виправдовує вбивства українців, хто вважає, що Стьопа "сам виноват” (є такі!)

Так ось. Як би хто не вважав, але наш син — Герой!

На фото — не Стьопа.

На цю тему: Убийцы Славянска. Кто расстреливал украинцев на "военно-полевых трибуналах" Гиркина

Болячі спогади.

Коли в наше приміське селище прийшли "освободітєлі", ми були в шоці. Банда зеків під командуванням російського контингенту. Першим їхнім «подвигом» було вбивство участкового міліціонера, який відмовився стати в їхні ряди. Його слова мати розповідала — “Сила ваша. Я не чинитиму опір та і в ваші ряди не стану, бо давав присягу Україні”. Його повісили у посадці навпроти материної хати. 23 роки було хлопцеві. Ви розумієте? 23 роки. Потім "подвиги" збільшились грабунком. Треба ж було щось їсти "освободітєльной армії" зеків. Дівчат перестали батьки випускати з двору. Бо в сусідніх селах прокотились хвилі гвалтувань і вбивств. Згвалтували і вбили. А шо? Зброї повно. Хто проти? Навіть ті, хто так бажав ДНР, притихли. Не на це чекали, не того хотіли. Та тільки забули одну істину. Зрадників не чтуть навіть ті, хто ними користується.

На цю тему: Республика маргиналов и бродяг

Далі ще цікавіше. Посадки в окрузі замінували. В один з днів прийшла в їхнє кубло під назвою штаб. Думала поговорити про дрова. Де ж їх збирати, коли все заміноване? Питаю старшого. Бачу великий стіл, заставлений їдою і пляшками горілки … І серед цих сп"янілих мужиків сидить за столом роздітий хлопчина. На вигляд 15-16 років. Свіітловолосий, з голубими очима.Тіло в ссаднах, ноги скручені скотчем, на руках скотч розрізаний. В руках ручка і листок паперу на столі … Язик прилип у роті. Чую як здалеку:

— "Вот, мать, поймали правосека!" — а очей не можу відірвати від хлопця.

— "Та який він правосєк? Йому ще біля мамки сидіти" — кажу, а в самої ноги холонуть.

— Ну да! Такие, как он, давали нам прикурить в аеропорту! А ты говоришь возле мамки!" — і очі наливаються злом.

— "Старшой, відпусти пацана, він же там ні при чому. Не бери гріх на душу!" — а в самої язик німіє.

— "Иди ты, мать, … по дрова!" — а в очі не дивиться.

— "Так там же міни?" — я ще бодрюсь.

— "А мы вот таких укропов прогоним там, сразу разминируем!” — і дикий регіт.

А очі ховають. А хлопчина дивиться, і така безпорадність і туга в очах …

Ішла додому і вмивалась сльозами. Пізніше побачила в місті фото, розклеєні на автостанціях.Так узнала, що хлопця звуть Степаном … З часом, коли в підвал брали місцевих, зрозуміла, чому Степан тримав ручку і що заставляли його писати. Це була стандартна процедура — заява служити в армії днр, іти на передову вбивати укропів.

Цих ублюдків потім кудись перевели, та прийшли не кращі …

На цю тему: Маргиналы. Новая элита Донбасса: неудачники, предатели, романтики, авантюристы, марионетки

Я пам"ятаю хлопчика, десь літ 16-ти.

Один, серед дядьків зі зброєю,

Які гигочуть перегаром плюючи …

— Смотри, мать, правосека удалось найти!

І біль аж до кісток вхопив і душу вивернув мою …

Все, що хотів, сказали його очі.

Він розумів, йому уже не жити

Серед бандитів, що упиваються безкарністю своєю.

Він знав -їхнє ім"я-кати чи палачі …

Іду додому, ніг не чую під собою.

Чиє ж дитя попало у таку халепу?

І серце захлинається від болю

І безпорадність сковує все тіло …

І знаю, допомогти не зможу, як там не крути,

І ненависть, я відчуваю, душу охопила …

А через кілька днів ім"я хлопчини знала,

Його родина вже шукала.

Та тільки, бач, … біда вже сталась:

Душа його вже із землею розпрощалась,

І Ангел її в Божий дім забрав,

Щоб сам Отець її в руках заколисав …

Аргумент