Як Стамбульська конвенція може змінити Україну

Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, а президент вже підписав відповідний закон. Правозахисники чекали на це 11 років, але депутатам бракувало політичної волі, а часто і базового розуміння про те, що ж означає ця конвенція, покликана боротися із насильством щодо жінок, зокрема у сімейному колі.

Про це пише ВВС.

Україна підписала цей документ ще в 2011 році, але досі не ратифікувала через протести церков та консервативних політиків. Лідерка партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко навіть у понеділок, день голосування, наполягала, що це рішення "фактично переформатовує все наше життя", тому питання треба виносити на референдум.

Тож партія Тимошенко стала єдиною, яка не дала жодного голосу за це рішення. Всього 254 депутати проголосували "за" ратифікацію Стамбульської конвенції.

Президент Володимир Зеленський особисто запропонував ратифікувати конвенцію саме зараз, напередодні саміту, де мають голосувати за надання Україні статусу кандидата на вступ в ЄС.

Що цей документ може змінити в самій Україні, й чому його так бояться багато людей?

Золотий стандарт для Європи

Повна назва Стамбульської конвенції — Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Це міжнародна угода Ради Європи, яку ратифікували 36 країн. Між іншим, серед них немає деяких членів ЄС, зокрема Литви.

Олександр Мережко, який створив у Верховній Раді міжфракційне об’єднання "За ратифікацію Стамбульської конвенції", пояснює, що ні з Угоди про асоціацію з ЄС, ні з опитувальника, який Україна заповнювала, щоб отримати статус кандидата на членство, прямо не зазначена вимога про ратифікацію цього документу.

Однак, за його словами, Україна має довести ЄС, що поважає права людини.

"А Стамбульську конвенцію називають золотим стандартом прав жінок, що є частиною прав людини, а також європейських цінностей", — каже Мережко, вважаючи, що ратифікація зменшує шанси на те, що такі країни, як Швеція, Норвегія чи Нідерланди, де правам жінок приділяють особливу увагу, виступлять на саміті проти України.

"Але насамперед ми робимо це для себе", — стверджує депутат.

Будь-яке насилля — це тепер кримінал

 

Стамбульська конвенція встановлює кримінальну відповідальність за психологічне, фізичне насильство, переслідування, сексуальне насильство, зокрема зґвалтування, сексуальне домагання, примусовий шлюб, каліцтво жіночих геніталій, примусовий аборт та примусову стерилізацію.

Не все з цього списку раніше було "криміналізоване" в Україні. А дещо не мало законодавчого закріплення, пояснює юристка кримінальної практики компанії "Міллер" Наталія Баранова.

"Наприклад, в Україні немає кримінального покарання за переслідування жінок — "сталкінг", каже юристка. — У багатьох країнах за це можна потрапити до в’язниці. У нас же, за наявності доказів, можна спробувати відкрити кримінальне провадження за ст. 182 Кримінального кодексу України (порушення недоторканності приватного життя)".

"Це єдина стаття, за яку хоч якось можна зачепитись в контексті переслідування. Проте і вона рідко дає належний результат, адже тут має бути склад злочину. І саме Стамбульська конвенція дає належний механізм врегулювання цього питання", — додає юристка.

У 2017 році Україна почала вводити в закон деякі положення Стамбульської конвенції, і відтоді закон передбачає, що за домашнє насильство кривднику може загрожувати від 150 до 240 годин громадських робіт або до 6 місяців арешту, до 5 років обмеження волі або до 2 років в’язниці.

Але на практиці правоохоронці часто не були зацікавлені у притягненні до відповідальності кривдників, вважали це особистою сімейною справою, і радше намагалися примирити жертву та насильника, зазначають правозахисники.

"Після ратифікації Україна повинна буде адаптувати як законодавство, так і правоохоронні органи до норм конвенції. Це може напряму вплинути на ставлення правоохоронців до фактів насильства над жінками та домашнього насильства", — стверджує Баранова.

ФОТО: GETTY IMAGES. Учасниця акції за права жінок, 8 березня 2018 року, Київ

П’ять головних змін, які вносить конвенція

Марина Говорухіна, експертка зі стратегічн

х комунікацій кампанії "За Стамбульську конвенцію", виділила головні п’ять змін, які цей документ може принести Україні.

1. Раніше жертви домашнього насилля мали звертатися до різних фахівців — слідчих, лікарів, психологів, юристів. Не всі знали, які правильно себе вести з жертвами, а тепер їх навчатимуть.

"Держава має створити єдину установу, де людина може отримати комплексну підтримку в одному місці, й всі ці служби мають між собою координуватися", — пояснює Говорухіна.

Якби конвенція почала діяти ще до війни, багато людей, які постраждали від насилля російських військових, отримали б більш фахову допомогу, зазначає експертка.

2. Раніше жінкам не було куди йти від кривдника. Притулки, які існували, фінансували переважно громадські організації, і цього було замало.

"Тепер постраждалі повинні мати доступ до притулку в найближчому місті цілодобово і зможуть залишатися там з дітьми", — каже Говорухіна.

Ці притулки також має фінансувати держава. Норма — одне сімейне житло на 10 тисяч населення.

3. Зараз домашнє насилля розслідують лише тоді, якщо про нього заявить жертва. Але реалії такі, що жінки не завжди подавали заяви на своїх чоловіків. Або могли забрати її під тиском чоловіка.

Після ратифікації розслідуватимуться усі випадки, незалежно від того, хто про них заявив.

"Якщо сусіди почують крики за дверима і викличуть поліцію, та має перевірити і реагувати", — пояснює Говорухіна.

4. До ратифікації жертви не могли вимагати грошей у кривдника — тепер з’явиться компенсація.

ФОТО: УНІАН

5. Раніше домашнє насильство в присутності дитини не вело до позбавлення батьківських прав, хіба що насильник вже був засуджений за умисні дії стосовно дитини.

"Тепер батьківські права можуть бути обмежені, якщо насильство відбулося в присутності дитини або стосовно неї", — пояснює Говорухіна.

Чому ж політики та церква були проти конвенції?

Конвенція покликана захищати насамперед жінок, тому що вони найбільше страждають від домашнього насилля, йдеться у тексті угоди.

Але насильниками можуть бути не лише чоловіки, тому конвенція захищає права усіх жертв за будь-якою ознакою, як от "статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу".

Саме слово "гендер" найбільше лякало консерваторів усі ці роки. Так як гендер означає не біологічну стать, а те, ким людина себе почуває, політики та інші активісти бояться, що це призведе до легалізації одностатевих шлюбів і проникнення в суспільство так званої "гендерної ідеології".

Щоб уникнути таких маніпуляцій, говорить Мережко, депутати схвалили ратифікацію із застереженнями. Там ідеться про те, що дотримання вимог і цінностей конвенції не суперечитиме Конституції України та її Сімейному кодексу, і що "жодна ідеологія не визнається державою як обов’язкова".

Подібні поправки під час ратифікації конвенції зробила Хорватія. Свої пунктики в угоди додали і Бельгія, Грузія, Вірменія, Греція, Данія, Латвія, Швейцарія, розповідала радниця-консультантка Офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Євгенія Лук’янченко.

Для деяких країн застережень виявилося замало. У 2021 році Туреччина, яка першою підписала конвенцію, першою з неї і вийшла, заявивши, що відбулася підміна суті документа, і його почали використовувати для "нормалізації гомосексуальності".

То чи святкують ратифікацію у ЛГБТ-спільноті?

"Конвенція пише, що захист має бути наданий без дискримінації за гендером чи сексуальною орієнтацією. Отже, це означає, що захищені мають бути і чоловіки, і ЛГБТ-люди в ситуаціях домашнього насильства", — говорить Олена Шевченко, очільниця громадської ініціативи "Марш жінок", яка просуває права ЛГБТ.

ФОТО: GETTY IMAGES. ЛГБТ, жінки та інші активісти вийшли на марш 8 березня 2020 року, де зокрема вимагали ратифікацію Стамбульської конвенції

Тобто з цього випливає, що якщо насильство трапиться у ЛГБТ-сім’ї, а офіційно такі шлюби зараз в Україні укласти не можна, це може вважатися домашнім насиллям і підпадати під дію конвенції.

"Має вважатися, — каже Шевченко. — Бо в конвенції визначено, що не лише офіційний шлюб, а і родичі чи співмешканці мають вважатися ближнім колом осіб". "Але на практиці, звісно, буде важко. Головне, що буде на що спиратися", — визнає активістка.

Мережко не впевнений, що конвенцію можна інтерпретувати саме так. На питання, чи змінює конвенція бодай щось для ЛГБТ в Україні, він так і каже: "Не змінює нічого".

Але угода у тому числі спрямована проти дискримінації, зауважує він. "Орієнтація не може бути приводом, щоб бити людину", — каже депутат.

Зрештою, Стамбульська конвенція — це рамкова угода. Щоб вона почала діяти, треба багато чого змінити в українських законах. Але навряд це означає надію для ЛГБТ, так як ратифікувавши угоду, депутати водночас письмово пообіцяли суспільству не чіпати Сімейний кодекс України.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *