Як московська церква в Україні намагається знову всіх надурити. «Знову проклята невизначеність»?

Після обшуків СБУ в монастирях та єпархіях синод УПЦ МП звільнив лише явних колаборантів, не зачепивши лідерів «московського лобі» в єпископаті, по суті плюнувши вобличчя українцям.

На фото: Патріарх РПЦ Кирило та відправлений у відставку митрополит Кіровоградський та Новомиргородський Йоасаф (Губень). Фото: Релігійно-інформаційна служба України

Дві сторони церковного фронту

Цього засідання київського Синоду, який одночасно розірвав і не розірвав ієрархічні зв’язки з Московською патріархією, чекали з особливою напругою. Як повідомлялося , напередодні засідання, 22 листопада, СБУ провела обшуки та допити у низці монастирів та єпархіальних управлінь УПЦ МП у рамках кримінальних розслідувань про антидержавну діяльність представників цієї церкви в умовах воєнного часу. Про досить скромні підсумки цих слідчих дій розповімо нижче. Але найскромніший підсумок — досить невиразні рішення Синоду, від якого чекали на радикальне очищення «московського лобі» в єпископаті.

В тему: Чи настане кінець московській церкві в Україні? Що стоїть за обшуками у Києво-Печерській лаврі

Відкриваючи Синод 23 листопада у тій Києво-Печерській лаврі, де й розгорталися «контррозвідувальні заходи», предстоятель УПЦ МП виступив з емоційною антивоєнною промовою. Основні її тези увійшли до офіційної заяви, прийнятої Синодом. «Понад 270 днів триває повномасштабна війна Російської Федерації проти України, — йдеться у документі. — Українська православна церква засудила цю війну та послідовно виступає за збереження суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України». Висловивши радість у зв’язку з перемогами української армії та біль у зв’язку із загибеллю людей, Синод перейшов до основного питання порядку денного: «На адресу деяких священнослужителів… лунають звинувачення у колабораціоністській діяльності». Керівництво УПЦ МП оголошує всі такі звинувачення «недоведеними та безпідставними», а всіх єпископів та священиків на окупованих територіях – «не колаборантами». Хоча й визнає, що, перебуваючи там, вони «ризикують своєю репутацією».

Та ще як ризикують! Наприклад, на церемонії у Кремлі 30 вересня, коли Путін приймав до складу РФ чотири регіони України та говорив про ядерний апокаліпсис, були присутніми голова Луганської єпархії УПЦ МП митрополит Пантелеїмон (Поворознюк) та настоятель монастиря УПЦ МП у Мелітополі архімандрит Іо.

У всіх єпархіях УПЦ МП на контрольованих російськими військами територіях згадують ім’я патріарха Кирила і благословляють окупаційну влада на «служіння батьківщині».

На святковій трапезі на честь свого дня народження патріарх Кирил визнав, що ці клірики «сьогодні на передовій», а РФ «відстоює ті цінності, які ставлять заслін… руху до кінця часів під владою антихриста». Патріарх закликав усю РПЦ «встати на захист Вітчизни і робити все для того, щоб здобути перемогу».

Стрілочники

Найбільш очевидною поступкою, на яку пішов Синод за підсумками обшуків, стала відставка митрополита Кіровоградського та Новомиргородського Йоасафа (Губені), у резиденціях якого слідчі дії проходили 22 жовтня. При цьому офіційною причиною відставки названо «рапорт про погіршення стану здоров’я», а новим місцем служіння Йоасафу призначено Київ. Увагу спецслужб та ЗМІ цей ієрарх привернув наприкінці травня, коли він направив привітне вітання з іменинами патріарху Кирилу. У документі повторювалися основні наративи московської пропаганди — про «єдиний народ», «Святу Русь» та «матері-церкву» (РПЦ). Те, що відбувається в Україні, Йоасаф називав «несприятливими політичними умовами». Як прозвітувала СБУ у покоях митрополита вилучили «велику кількість виготовлених у РФ антиукраїнських матеріалів», які містять ознаки кримінальних злочинів.

Ще одним звільненим став ієрарх із хитромудрою біографією, який приїхав кілька років тому з Москви митрополит Івано-Франківський Серафим (Залізницький). 15 років тому, не прийнявши переведення з Києва на Сєвєродонецьку кафедру, він постригся у схиму з ім’ям Сергій, що відкрило перед ним можливість переїзду до Москви та служіння «за штатом» у Введенському храмі в Лефортово. Проте 2016-го Сергій-Серафим від схими, попри чернечі статути, вирішив відмовитися і повернувся на служіння в Україну. Зрозуміло, що архієрей із московським бекграундом неприйнятний для влади та пастви у західній Україні.

Інші звільнені  митрополити — Ізюмський та Куп’янський Єлисей (Іванов) та Роменський та Буренський Йосип (Масленніков) — вже давно залишили територію України та набули біженського статусу в РФ. 49-річний Єлисей урочисто перед камерами благословляв голову окупаційної адміністрації Харківської області Віталія Ганчева. 44-річний Йосип, який раніше очолював відділ УПЦ МП з опікування козацтва, продовжував після 24 лютого їздити до РФ, виконуючи роль кур’єра між Київським митрополитом та Московським патріархом. Після того, як на це звернули увагу українські ЗМІ, ієрарх вирішив не повертатися з чергової такої поїздки.

Путинський орденоносець та намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебідь) утримався на своїй посаді, хоча на Синоді і прозвучала пропозиція йому «піти з послуху намісника». Клірик Дніпропетровської єпархії УПЦ МП отець Андрій Пінчук пояснив цей феномен в інтерв’ю виданню LIGA.net :

«Вся УПЦ горить від сорому через те, що постійно відбувається у лаврі. Але у Павла дуже багато грошей та зв’язків».

За словами професора Григоріанського університету в Римі архімандрита Кирила (Говоруна), братія Києво-Печерської лаври зараз розділена: «Вже більшість ченців займають проукраїнську позицію. Але є меншість, яка вірить у російське месіанство». Зберегли свої кафедри й такі визнані у минулому стовпи «російського світу» як митрополити Одеський Агафангел (Савін) та Тульчинський Іонафан (Єлецьких).

Есхатологічні колаборанти

Але повернімося до підсумків обшуків 22 листопада, які залишили в українському суспільстві відчуття, що гора народила мишу. Як прозвітувала СБУ, за один лише день було перевірено понад 350 церковних приміщень у Києві та Рівненській області, у поле зору слідчих потрапило 850 осіб. Деякі з них не мали паспортів, пред’являли співробітникам СБУ радянські військові білети або документи, що мають ознаки підробки. Понад 50 осіб пройшли «контррозвідувальні опитування, зокрема з використанням поліграфа». Серед них опинилися громадяни РФ, які проживали в Києво-Печерській лаврі та Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі, який досі перебуває у прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Зброї під час обшуків не знайшли, але було вилучено кілограми літератури про «російський світ» (здебільшого довоєнного часу), понад 2 млн. гривень та понад 100 тисяч доларів.

За словами в. о. керівника СБУ Василя Малюка, зараз щодо 33 священнослужителів ведеться 23 кримінальні розслідування. Серед підозрюваних — не лише банальні колаборанти чи пропагандисти, а й коригувальники вогню. Управління СБУ по Донецькій області розслідує справу настоятеля Казанського храму селища Ярове Горлівської єпархії УПЦ МП, розташованого у передмісті Святогірська, священика Миколи Зірки. За матеріалами слідства, домовившись із «новою владою», отець Миколай провів сільський сход, на якому був «обраний» тимчасовим головою окупаційної адміністрації. Пізніше, наприкінці вересня, він узяв на себе координацію дій щодо проведення в селищі «референдуму» про приєднання «ДНР» до РФ, але селище було звільнено ЗСУ.

Офіційний речник УПЦ МП протоієрей Микола Данилевич визнає , що в його церкві є «поодинокі випадки колабораціонізму», які «ніхто не виправдовує». Але відразу переходить у напад, стверджуючи, що ворожа агентура набагато активніше працює в армії, у правоохоронній системі та в політиці.

«Масштаби цього явища в державних та силових структурах, — стверджує протоієрей, — незрівнянно більше від кількості таких випадків у церкві».

З одного боку, можна вкотре констатувати, що українській владі і СБУ зокрема не вистачає релігієзнавчої кваліфікації, щоб розпізнавати дуже специфічні методи підривної роботи під церковним прикриттям. З іншого боку, проблема з УПЦ МП, яку влада намагається вирішити за допомогою слідчих дій, насправді є екзистенційною. Україна, яка зробила свій цивілізаційний вибір і відстоює його дорогою ціною крові своїх громадян, живе зовсім в іншій реальності, ніж залишки «російського світу» в УПЦ МП. Церковний світогляд стає для цих людей ширмою, яка прикриває різноманітні конспірологічні комплекси, у тому числі вкорінені в московській церковній традиції, — теорії змови, есхатологічні страхи, неприйняття історичного процесу, навіть сучасних наук і техніки. Це не тільки покоління, але і, якщо завгодно, психіатричний конфлікт. Лише перемога України на полі бою змогла б забезпечити згасання цих осередків «Русі, що йде».

Тим часом фракція «Європейська солідарність» зареєструвала у Верховній Раді законопроект про заборону в Україні релігійних організацій, які «визнають підпорядкованість у канонічних, організаційних та інших питаннях» Московської патріархії. Його прийняття може стати початком першого історії процесу зі визнання цілої церковної юрисдикції «спонсором тероризму». Тим більше, що держава, з якою РПЦ нерозривно пов’язала свою долю, а отже, і свою відповідальність, такою вже визнана принаймні на європейському рівні.

Олексій Малютін , опубліковано у виданні «Нова газета Європа»

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *