Чому за Путіна скорочується українське населення РФ

Зачистка всього українського в Росії розпочалася задовго до повномасштабної війни. Всеросійський перепис населення 2021 року показав рекордне скорочення чисельності українців у Росії: за десять років він знизився вдвічі.

 І хоча експерти ставлять під сумнів результати перепису, таку саму тенденцію фіксують дані інших досліджень, і демографи, і самі представники української діаспори. Видання «Важливі історії» розповідають, як влада Росії викорінювала українську ідентичність у власних громадян ще задовго до повномасштабного вторгнення в Україну — від самого початку президентства Володимира Путіна.

Рекордне скорочення

Історично українці були однією з найширше представлених національностей у Росії: ще десять років тому вони були на третьому місці після росіян і татар за часткою російського населення, випливає з даних перепису населення. 2021 року вони вперше вийшли з трійки лідерів і перемістилися на восьме місце. Якщо десять років тому у Росії проживало майже два мільйони українців, то перед початком війни з Україною їх залишилося 884 тисячі.

І хоча чисельність українського населення поступово скорочувалася впродовж усієї історії сучасної Росії, саме за останні десять років вона рекордно знизилася більш ніж удвічі. У попередні десятиліття кількість українців скорочувалася по 30% кожні десять років.

Таку ж тенденцію фіксують і альтернативні дані: якщо у 2000-х роках українці становили майже 2% населення Росії, то до 2021 року вже не становлять навіть 1%, це випливає із результатів Російського моніторингу економічного стану та здоров’я населення НДУ ВШЕ. 

Що це може означати

Яким чином у Росії 2021 року могло залишитися менше мільйона українців? Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну в Росію прибуло більше мільйона біженців: з початком бойових дій на сході України в 2014 році, тільки за перші два роки в Росію в’їхали і не виїхали назад 1,2 мільйона людей, які раніше проживали на південному сході України, це випливає з даних ФМС. У 2022 році кордон перетнули ще більше українських біженців: за даними ООН на січень 2023 року, з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну кордон з Росією перетнули понад 2,8 мільйона біженців з України, проте невідомо, скільки з них залишилося в країні, і в перепису 2021 вони не могли брати участь.

Результати Всеросійського перепису населення 2021 сумнівні, оскільки він проходив з безліччю порушень, попереджають демографи. На думку Олексія Ракші, у переписі не взяли участь близько 50 мільйонів людей. Цього року близько 16 мільйонів учасників перепису не вказали своєї національності — у попередньому переписі таких було лише 5 мільйонів. За словами старшого наукового співробітника Центру демографічних досліджень НДУ ВШЕ Юлії Флоринської, ця цифра говорить про те, що загалом довіряти перепису не можна. «Швидше за все, це [16 мільйонів без національності] переписані не особисто, а адміністративно ( ті, кого переписують за адміністративними джерелами, наприклад, за будинковими книгами.)».

Однак таку ж тенденцію зі скороченням чисельності українців у Росії показують і дані Російського моніторингу економічного становища та здоров’я населення НДУ ВШЕ — щорічного опитування населення, в якому також ставлять питання «Ким ви себе вважаєте за національністю?». Вибірка цього опитування набагато менша, однак із цими даними можна робити висновки щодо найбільших національностей, розкиданих по Росії: такими можна вважати українців за рахунок їхнього щодо рівномірного розподілу по країні, вважає незалежний демограф Олексій Ракша. Якщо в переписі дані про національність були відсутні у 11% опитаних, то даних НДВ ВШЕ мають 4%. Для порівняння: в Обстеженні ВШЕ у 2010 році вони були відсутні лише у 0,5% опитаних. 

Важливо враховувати, що перепис враховує не чисельність окремих народів, а відповіді громадян на питання національної приналежності: при відповіді питання національності кожен сам вибирає, ким себе назвати. Тому демографи вважають, що падіння частки українців, яке ми бачимо в даних перепису, може пояснюватися тим, що дедалі менше з них називає себе українцями, відповідаючи на запитання про національність. «Якась частина, ймовірно, воліла називатися росіянами, а не українцями, 2021 року рівень негативу [стосовно України] у суспільстві був уже дуже сильний», — каже Юлія Флоринська. 

Олексій Ракша називає головною причиною такого скорочення прискорену асиміляцію східних слов’ян (вони перестають ідентифікувати себе як українці і починають зараховувати себе до росіян — швидше, ніж представники інших національностей), в основному за рахунок молоді. Українці також можуть більше емігрувати з Росії, аніж приїжджати сюди, припускає експерт, але точних цифр про це немає: міграція до Росії враховується погано. 

Самі представники української діаспори вважають, що російська влада роками скорочувала українське населення країни, стираючи їхню ідентичність і знищуючи організації, які представляли б інтереси українців у Росії: на спад населення вплинула офіційна державна політика, спрямована на зачистку всього українського поля в Росії. 

«Наразі небезпечно зізнатися, що ти українець»

"Бути етнічним українцем у Росії стало некомфортно", — пояснює результати перепису колишній заступник голови "Об’єднання українців Росії" Віктор Гіржов. Він прожив у Росії понад 20 років, але у 2015 році ФСБ заборонила йому в’їзд до країни на п’ять років. Формально — за порушення порядку в’їзду та виїзду в країну, але сам Гіржов вважає, що його видворили за те, що він розповідав правду про те, що відбувається в Україні, на російських центральних телеканалах. 

Віктор Гіржов вважає офіційну державну політику, спрямовану на зачистку всього українського поля в Росії однією з головних причин, чому українців поменшало. За його словами, це почалося після 2004 року, коли в Україні відбулася «помаранчева революція», і деякі українські організації в Росії її підтримали. «Після розвалу Союзу у Росії почали як гриби після дощу з’являтися українські організації. Була така ейфорія, такий настрій, що за Горбачова, за Єльцина будуть якісь свободи… — розповідає Гіржов. — А потім щось клацнуло, і все це почало падати — за Путіна це сталося». 

Гіржов розповідає, як у 2010 та 2012 роках було ліквідовано дві федеральні організації української діаспори: «Об’єднання українців Росії» та «Федеральна національна культурна автономія українців Росії», які займалися збереженням української ідентичності та розвитком та розповсюдженням української культури. У 2018 році було ліквідовано єдину знамениту на весь світ бібліотеку української літератури в Москві. «Якби там були якісь порушення документації у статутній діяльності [організацій]. Але це все висмоктано з пальця: якщо й були якісь дрібні недоліки, все це за секунду виправляється. Директора бібліотеки судили нібито за зберігання націоналістичної літератури, хоча співробітники [бібліотеки] говорили, що силовики самі підкидали ці матеріали», — розповідає Гіржов. 

Вже до середини 2000-х у Росії не залишилося можливості вивчати українську мову, розповідає Гіржов: «В Україні [тоді] було дуже багато шкіл з викладанням російської мови. А в Росії не було на всю двомільйонну діаспору жодної школи, ані навіть класу з українцями. У Росії немає можливості спілкуватись українською мовою: немає ні шкіл, ні бібліотек [з українською літературою]». Разом з іншими представниками української діаспори він намагався відкрити єдину українську школу в Москві, але профільні відомства «ввесь час висували нереальні вимоги і все затихло». Зараз, якщо вірити даним Всеросійського перепису населення 2021 року, лише 33% українців, які живуть у Росії, володіють українською мовою.

У Росії майже не залишилося об’єднань українців, каже Гіржов. «Формально такі організації існують, але вони живуть на гроші [російського] уряду та президентські гранти, і влада влаштовує те, що я називаю „шароварщиною“: ці організації беруть участь у міських святах та фестивалях, танцюють та співають, але жодної політики, жодної соціальної активності, жодних прав українців, – розповідає Гіржов. — Отакі шароварні українці владу Росії влаштовують. А щойно ти починаєш підтримувати Україну, навіть не Майдан, а просто незалежність, культуру, мову — все». 

«Релігійна свобода совісті, володіння мовою, культура це те, що в людях живе. Етнос чим і відрізняється один від одного, що він має якісь свої культурно-національні особливості. Є вірменська діаспора, є грузинська. Їм приємно зібратися разом, поспівати пісні, поговорити своєю мовою. Це і є багатонаціональна Росія — усі народи мають взаємно існувати та взаємно збагачуватися. — Продовжує Гіржов. — А це культурне середовище весь час у Росії зачищали і забороняли: люди тягнуться до свого національного коріння, а їх обрубують постійно. Це породжує конфлікти між націями».

На думку Гіржова, скорочення чисельності українців у переписі може пояснюватися і тим, що не всі етнічні українці в Росії називають себе такими, відповідаючи на питання про національність. «Люди бояться, бо зараз небезпечно зізнатись, що ти українець, — каже Гіржов. — Наприклад, ФСБ викликала на розмови людей із реєстру читачів Бібліотеки української літератури. У людей старшого віку діти та онуки вони переживають. Люди молодші бояться втратити роботу. Хто міг, їхав до війни, — каже Гіржов. — Зараз це важко, тому до закінчення війни решта намагається не підкреслювати свою „українськість“ — це загрожує». 

«Запросили українців: „Ви співайте російською“»

Валерій Семененко переїхав до Москви з України 1978 року вступати до аспірантури та залишився. Він один із засновників «Об’єднання українців Росії» і з 2005 по 2012 рік був співголовою організації, доки її не закрила російська влада. «Ми спочатку, наприкінці 2000-х та у 2010-ті роки писали листи, звернення на ім’я Путіна: закликали до порозуміння [між Росією та Україною], до врахування інтересів. Це ж неправильно: ми тут живемо, ми маємо дружити. Нас за це і закрили: після „помаранчевої революції“ в Росії влада стрепенулась. А за два місяці після закриття вони створили маріонеткову федеральну організацію українців, представники якої на телеекранах тепер кажуть, що ми всі росіяни, — каже Семененко. — Зараз періодично проводять показові [урядові] наради з міжнаціональної політики. Там українці раніше сиділи на чолі: як же, найбільший друг-народ! А зараз їх запрошують, потім передзвонюють: „Ви не приходьте на нараду“». 

Наразі Семененко очолює громадське об’єднання українців Росії, яке працює без юридичної реєстрації. «Тепер українці Росії сидять у підпіллі. Фактично ніякої громадської діяльності немає — небезпечно… Ми знаємо російське законодавство: ми можемо писати лише про болі та страждання українців, а про військові дії і тим більше обговорювати [російську] армію — звісно, ​​ні. А допомагати ми можемо: люди тікають від снарядів, бомб, ми їм допомагаємо дістатися від кордону. Але навіть ця допомога в Росії не схвалюється, — каже Семененко. — Навіть співати не можна. Восени 2022 року в Санкт-Петербурзі був щорічний концерт: там кожному товариству калмикам, чувашам дається по одному номеру, вони виступають. Запросили й українців. Потім схаменулися: „Ви давайте, співайте російською“. Вони вперлися: „Або ми співаємо українською, або ми не співаємо“».

«Це загальна тенденція до заперечення української ідентичності, – продовжує він. — Зараз вони [влада та пропагандисти] вже відкрито кажуть, що українців немає і не було, і мови української не було, і все це вигадки». Семененко не вірить результатам перепису, але також зауважує, що чисельність українців у Росії знижується: «Я знаю, як ці переписи проводяться. Усі кричали: „Перепис, перепис, перепис!“ А до нас ніхто не прийшов. І я особисто ходив до управи, кажу: „А як записали нас? Мене ніхто не питав. Я хочу, щоб нас усіх записали українцями: мене та моїх дітей“. Вони мені так і не показали цих паперів. Але тенденція справді така, що кількість етнічних українців різко знижується». 

«Якщо Росія [після війни] збережеться у вигляді держави, що не розпалася, і всі ці тенденції збережуться, українців тут буде нуль», — вважає Семененко. Він зізнається, що весь час відчуває бажання виїхати з Росії: «Але я тут пов’язаний: і будинок, і сім’я, і ​​дружина у мене корінна москвичка, куди вона поїде? Треба було раніше їхати. Зараз нехай мої діти їдуть».  

«Мамо, до фашистської Росії я не поїду»

Ганна (ім’я змінено на прохання героїні) з Чернігова мешкає в Росії вже понад 20 років і очолює одне з об’єднань українських жінок у Росії. Щоразу, коли у Чернігові звучить повітряна тривога, вона її «чує» у себе вдома у Підмосков’ї: Ганна стежить за повідомленнями, бо у Чернігові залишилася її доросла дочка. Коли почалася війна, Ганна запропонувала дочці евакуюватися до Росії: «Я їй говорю: „Їдь сюди“. А вона відповідає: „Ні, мамо, до фашистської Росії я не поїду“». 

Як розповідає Ганна, результатам перепису вона не довіряє, але теж відчуває, що українців у Росії поменшало: «Перепис як проводився: у нас вся вулиця українців живе — до нас навіть носа ніхто не показав і не питав, хто ми, що ми. Але зараз сюди набагато менше українців приїжджає. Я тут із 2000 року: стільки українців на роботу їздило… Мій знайомий відкрив будівельну фірму, у бригаді було 300 людей українців. А зараз нікого, фірма закрилася». 

«Коли я тільки-но приїхала, на початку 2000-х, все так бурхливо розвивалося: зустрічалися ми [представники української діаспори] з владою, розмовляли про відкриття української школи… — продовжує Ганна. — І нам здавалося, що Росія така велика, стільки роботи, стільки творити можна було б, спілкуватись країнами, обмін студентами, обмін артистами. Думали ми, що так буде, а воно зовсім по-іншому. Українська діаспора тепер у дуже плачевному стані. Якщо ти будеш говорити, що влада місцева говорить, то, звичайно, влада тебе підтримуватиме. Але я не знаю, як можна казати те, чого немає». 

Ганна розповідає, що деякі знайомі з України перестали з нею спілкуватися лише через те, що вона зараз мешкає в Росії. Але що я можу зробити тут одна? — Запитує Ганна. — Нещодавно люди, яким не байдуже, віднесли квіти до пам’ятника Лесі Українці, так їх заарештували всіх. Тепер біля всіх українських пам’яток, мабуть, чергуватиме поліція». 

Зараз Ганна «відійшла від усіх справ» в організації, щоб «не нашкодити сім’ї»: «Раніше ми займалися культурно-просвітницькою діяльністю, і ми бачили багато росіян, які нам допомагали, у наші [українські] державні свята з нами були. Нині нічим не можемо займатися: просто переживаємо, допомагаємо нашим біженцям. Але ж ви знаєте, як влада ставиться, навіть якщо допомагати — треба обережно». 

Наразі їй важко жити серед росіян, 90% яких, як читала в новинах Ганна, підтримують війну. «Коли починаєш розповідати все, що відбувається [в Україні], бачиш агресію, люди очі кров’ю наливаються, готові зжерти, — каже вона. — Але є частина [росіян], яка просто співчуває, приходять до мене: „Розкажи нам правду, бо крім телевізора ми нічого не бачимо, нічого не знаємо“». 

Ганна не вважає, що українці, відповідаючи на запитання з перепису про національність, можуть приховувати своє українське походження: «Усі кажуть: „Ми з України“. Росіяни ми себе не вважаємо. І українською мовою в сім’ї говоримо. І багато таких: будинки українською, на роботі російською. Усі, хто з України, вони все нудьгують, хай навіть по 50 років тут живуть, усі хочуть додому. Вони всі плачуть за Україну і всі зараз переживають». 

Ганна вважає, що після закінчення війни в Росії не залишиться українців. «Я знаю дуже багатьох, хто чекає на кінець війни, щоб виїхати звідси, бо неможливо жити тут після того, що там [в Україні] зроблено. У мене донька у Чернігові, ось як я можу тут спокійно жити? — Запитує Ганна. — Я прожила там 40 років, працювала в школі, там учні, однокласники, родичі, там могили моїх батьків. Прийшли визволителі та все зруйнували: у нас у Чернігові 70% міста немає. Як я можу на це дивитися? Просто не зможу я тут морально жити. Поки що морально, а потім, може, дійде черга і до фізичних розправ [над українцями], я цього не виключаю».

 Опубліковано у виданні "Важные истории"

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *