«Значний ляпас Кремлю»: що взараз ідбувається на фронті

Що відбувається на фронті і чому поспішна мобілізація, що стала сюрпризом не лише для росіян, а й для військового командування, вже не може змінити хід війни?

Про це виданню "Важные истории" розповідає аналітик розслідувального проекту Conflict Intelligence Team Кирило Михайлов.

— Які головні події наразі розгортаються на фронті, від чого може залежати подальший хід цієї війни?

— Нині головне на фронті, звісно, ​​українські дії у районі Лимана. ЗСУ близькі до оточення російської сили у цьому місті Донецької області. Його взяття та звільнення може відкрити українцям шлях для атаки з кількох сторін на місто Сватове у Луганській області та вже переходу до звільнення принаймні північної частини Луганської області, яка була окупована після 24 лютого.

Окрім загального військового та гуманітарного значення, звільнення території — бо ми знаємо, що діється на окупованих територіях — має ще й символічний характер. Тому що це той самий Донбас, про «звільнення» якого заявляв путін. Це Луганська область, яку вдалося повністю окупувати на якийсь час, хоча вже зараз у ній є кілька населених пунктів, які контролюються Україною. Якщо українцям вдасться розпочати звільнення Луганської області найближчими днями, це буде така значна ляпас Кремлю і така заява «чхали ми на ваші референдуми».

Також я не скидав би з рахунків набагато більш запеклі бої на напрямку Херсона. Якщо на Харківщині та Луганщині техніку втрачає переважно російська сторона, то на Херсонщині ми бачимо й втрати української сторони.

Бої у Херсона — це важливо, бо, по-перше, там задіяно значні російські резерви. У тому числі практично всі сили Східного військового округу, найсильнішого з чотирьох військових округів росії. І, по-друге, там задіяні повітрянодесантні війська росії, які вважаються елітою і зберігають боєздатність. Ось ці сили, які задіяні на Херсонщині, не можуть відійти звідти через політичні міркування, бо Херсон буквально завтра оголосять росією. Неможливість відійти звідти і значний український натиск ставлять під загрозу решту ділянок фронту, де цих резервів недостатньо.

Військові дії в районі Лимана (позначений синім локатором). Джерело: DEEPSTATEMAP.LIVE

Військові дії у районі Херсона. Зеленим пофарбовані території, звільнені ЗСУ, червоним окуповані ЗС рф. Джерело: DEEPSTATEMAP.LIVE

 І замість того, щоб ухвалити політичне рішення залишити Херсон, іти за Дніпро і тримати оборону там, що набагато легше, робиться мобілізація. Вона також несе політичні ризики, але, мабуть, для Путіна вони не такі серйозні, як залишення Херсона.

— Мобілізація — це жест розпачу, чи Кремль справді розраховує з її допомогою зупинити контрнаступ ЗСУ?

— Ціль мобілізації — заткнути дірки на фронті, пригальмувати український наступ. У поєднані із поганою погодою це має стабілізувати ситуацію [для російської армії]. А потім уже готуватимуться нові частини з-поміж мобілізованих, і вже після їхньої підготовки вони замислюватимуться про настання або просто затягування війни, чекаючи якихось тріщин у західному проукраїнському союзі та всередині самої України. Такі можуть бути плани.

Звісно, ​​вони можуть розбитися. Є проблеми з логістикою, з елементарними речами, наприклад із зимовим обмундируванням, засобами обігріву тощо для самих мобілізованих. І взагалі питання, чого коштуватимуть ці люди, яким показали, з якого боку тримати автомат, посадили в окоп і сказали: «Захищайся».

Мобілізацію відкладали до останнього. Її почали, коли вже неможливо було відкладати: те, що залишилося від російської армії, просто не в змозі утримувати всі ділянки фронту. Якщо на Херсонщині армія ще будує якусь лінію оборони, на сході Харківської області фронт сиплеться. Буквально про це Путін говорив у своєму зверненні щодо мобілізації: про фронт завдовжки 2000 кілометрів, який російська армія не може утримати.

Мобілізацію можна назвати жестом розпачу, тому що зараз вона буде набагато менш ефективною, ніж якби вона була у квітні чи травні. Тоді стало зрозуміло, що провалився і початковий план швидкого захоплення усієї території України, і навіть другий план оточення та знищення угруповання ЗСУ на Донбасі. Тоді й треба було оголошувати мобілізацію. Але замість цього на фронт направляли техніку, контрактників, що залишилися, навіть інструкторів, які мали б навчати мобілізованих — усіх намагалися правдами і неправдами відправити в Україну.

В результаті зараз, коли мобілізацію оголошено, її нема кому проводити. Коли Шойгу відвідав полігон Алабіно, ми бачили, що мобілізованих навчають курсанти, які самі ще навчаються, а не професійні інструктори.

Коли ми оцінювали, на що зараз здатні мобілізаційні потужності, ми дивилися, як навчають добровольчі батальйони. Сумарно їх було кількадесят тисяч особового складу протягом літа. Ми вважали, що можна ефективно мобілізувати та перетворити на якесь боєздатне формування не більше 50–100 тисяч. Мобілізувати 300 тисяч людей за кілька днів неможливо за поточних умов.

В армії немає штату мобілізаційних структур — кадрованих з’єднань, де постійно служать офіцери, які мають навчати людей у ​​разі мобілізації. Це було скорочено під час реформи Сердюкова, а Шойгу вирішив не відновлювати. Російська армія заточувалася під регіональні звитяжні війни, коли не передбачалося, що буде довгостроковий конфлікт рівня Другої світової війни. Тому не створювалася мобілізаційна структура, а готувалася принаймні на папері величезна контрактна армія. Але все це виявилося мильною бульбашкою, коли з’ясувалося, що особового складу не вистачало до початку війни, а тим більше коли армія зазнавала втрат убитими, пораненими, полоненими та відмовниками.

Як путін несподівано для всіх, у тому числі і для своєї армії, оголосив війну, так само він оголосив мобілізацію. До неї ніхто не готувався. Військкомати не вишукували заздалегідь людей із відповідними військово-обліковими спеціальностями, з військовим чи, якщо пощастить, бойовим досвідом. І зараз військкомати працюють, як уміють: відловлюють когось і виписують їм повістки. Техніка раптово поїхала всією Росією після оголошення мобілізації, а чи не була заготовлена ​​заздалегідь. Судячи з промови одного полковника, він дізнався лише за три дні, що командуватиме полком, що мобілізується, тобто після оголошення мобілізації вже.

— росія втратила на війні величезну кількість техніки. На чому воюватимуть ці мобілізовані 300 тисяч людей?

— Згадуючи досвід так званих «днр» та «лнр», у разі нестачі техніки може йтися про створення стрілецьких частин. Вони схожі на мотострілкові, або механізовані частини, але відрізняються тим, що солдати не мають штатного транспорту. Тобто їм можуть бути видані, куплені за допомогою краудфандингу, якісь автобуси, цивільні вантажівки, самоскиди. Але за фактом вони воюють без техніки, пересуваються пішки, як діди.

Досвід використання подібних формувань як в обороні, так і в наступі, звісно, ​​не найкращий, бо в наступі вони зазнають украй важких втрат, а оборону тримають погано, як ми бачили на Херсонщині та Харківщині. Тобто єдине, чим вони можуть взяти там — елементарно масою, бо їх буде багато, як їх було багато в Маріуполі чи Сєверодонецьку.

І зрозуміло, звичайно, що, наприклад, сучасні танки давати цим людям безглуздо, тому що вони навряд чи зможуть ефективно їх застосувати. Тут постає руба питання навчання, бо танкістів треба готувати довше, ніж піхотинців. Потрібно освоїти дії у складі екіпажу, екіпажу потрібно освоїти дії у складі роти тощо. Потрібно освоїти взаємодію з піхотою, а піхоті — взаємодію з танками, щоб тебе просто ненароком не задавило.

— Чим може обернутися мобілізація? Адже якщо люди непідготовлені, то серед них і жертв може бути більша, і ефективність такої армії нижча?

— Поки що ми не бачили мобілізованих у бойових діях, але розуміємо, що є дуже серйозні питання до підготовки. Навіть запланована підготовка на два тижні сама по собі нікуди не годиться, а в деяких немає її.

Навіть під час Другої світової війни у ​​1941 році принаймні формально відводилося півтора-два місяці на підготовку радянських мобілізованих. Давайте порівнювати це, наприклад, із відомими нам даними щодо української підготовки. Вони у Великій Британії навчаються п’ять тижнів. Ми бачимо, до чого призводить досить довге навчання, наскільки ефективно діють у наступі.

Є серйозні сумніви щодо того, що російська мобілізація буде ефективною. Хоча затягнути війну вона, звісно, ​​може.

Але на боці України інші фактори, які не пов’язані безпосередньо з живою силою: постачання сучасної техніки, розвідувальної інформації, бойовий дух та політична мобілізація населення, яке розуміє, за що вони воюють — за збереження своєї країни, свого народу. Мотивації воювати і вмирати за Херсон у росіян немає, хоч би скільки їх мобілізували. Масова підтримка з боку громадянського населення України виражається не лише морально, а й за допомогою волонтерів. Вони збирають на це неймовірні суми. У росії цей рух менш розвинений.

Навіть зараз у російській армії проблеми постачання стоять гостро. А коли угруповання буде збільшено в рази, складно уявити, як цих людей годуватимуть, взуватимуть, одягатимуть, обігріватимуть, забезпечуватимуть хоча б такі базові речі.

 

Якщо Україна раніше мала ще й перевагу в живій силі, якщо рахувати по головах, а зараз росія намагається її нівелювати, то все інше — розвідувальна інформація, бойовий дух, міжнародна підтримка та підтримка населення — продовжує грати на боці України. І ці чинники нікуди не подінуться. Це означає, що все одно у довгостроковій перспективі тенденції на боці України.

ФОТО: KOSTIANTYN LIBEROV / AP / SCANPIX / LETA